Довго чекати і багато очікувати = часто розчаровуватися. Гучно рекламований “Марсіянин” не став винятком з мого персонального правила.
Не минуло й місяця, відколи у NASA оголосили про те, що на Марсі знайшли воду. Така заява добряче струсонула світ і підігріла інтерес до екранізації експериментальної книги американського програміста. Варто відразу зазначити, що роман – перша робота комп’ютерника Енді Вейра, видана самостійно і, мабуть, радше задля розваги розміщена на Amazon. Однак книга швидко піднялася на саму вершину продажів і зацікавила видавців. Напевно, це саме той випадок, коли одного ранку можна прокинутися знаменитим…
Уже згодом за екранізацію книги взявся сам Рідлі Скотт, запросивши на головну роль Метта Деймона.
“Марсіянин” – технічний, логічний і складний – за кілька місяців був перетворений на простеньке кіно, після якого не прийнято ставити запитань.
Герой фільму Марк Вотні залишається сам на Червоній планеті після того, як його команда змушена була втікати від надпотужної марсіанської бурі. Поранений, з антеною у боці, він швидко, мовчки і досить легко добирається до житлового модуля, який вцілів, витягує з тіла зайве, зшиває себе степлером і тільки тоді підсумовує усю свою нелюдську витримку словом “Блін!”. Цілком імовірно, впевненості й стійкості йому додавала присутність марсіанського оператора, який кілька разів з’являвся у відображенні його шолому. За своєю наївністю і довірливістю, я до кінця фільму переконував себе у тому, що то були гори, йорданський пісковик, марсіанські скали, але не людина з камерою! Однак мій зір мене не підвів… Я побачив оператора у фільмі з бюджетом 109 мільйонів доларів! Однак у порівнянні з конденсаційним слідом від літака у небі над Марсом і живими рослинами по краях кадру – це – лише незначний недогляд.
В принципі, уся гострота сюжету на цьому й закінчується. Усі складні технологічні, природні й психологічні процеси виживання на дикій планеті, описані в книзі, повністю опущені – мабуть, щоб не надто травмувати непідготованого й невимогливого глядача. Метт Деймон, він же Марк Вотні, виявився настільки мужнім, що за 4 роки абсолютної самотності, голоду й невідомості дозволив собі піддатися поганому настрою тільки раз – коли стартував у відкритий космос практично в брезентовому наметі. У фільмі не зачіпали ні психологічних чи фізіологічних проблем людини, залишеної в агресивному середовищі, ні важливої моральної й наукової складової колонізації інших планет. У фільмі NASA й американський уряд без тіні сумнівів вирішили витратити мільярди доларів і ризикнути життями інших астронавтів, щоб врятувати життя одного ботаніка. А потім, звісно, у прямому ефірі на найбільших екранах найбільших міст транслювали переговори самого агентсва з рятувальною місією. Тільки прозорість, тільки демократія, тільки хардкор!
На фоні загальної простоти і немічності сценарію феєрично провальна сцена порятунку Вотні у відкритому космосі викликає лише важке зітхання. Дикі антифізичні трюки, вибухівка на космічному кораблі, дебільно-оргазмічні вирази обличчя Джесіки Честейн (вона ж командир польоту) досить гармонійно зливаються воєдино у своїй безглуздості.
Зважаючи на рейтинг фільму і його вражаючі збори за короткий термін прокату, можна зробити висновок, що і Голлівуд, і старенький Рідлі Скотт добре знають, як робити гроші і задовольняти масового глядача. Проте фільм “Марсіянин”, незважаючи на красиві пейзажі й космічні картини, повністю й безапеляційно програє навіть не таким давнім “Інтерстеллару” і “Гравітації”. Тому послухайте поради свого нового друга Франківського – ліпше передивіться котрийсь із них замість поверхневого “Марсіянина”.