1. За яких умов у читачеві, лінгвісті чи просто ентузіасті народжується перекладач?

Буває, що певна думка, чи вірш, чи пісня, чи стаття, що завгодно, справляють на нас надзвичайне враження, так глибоко западають у душу, що нам хочеться поділитися своїми почуттями чи думками щодо неї. Або ж навіть просто прочитаною інформацією – з друзями, родичами, читачами, слухачами… А що, коли вони не розуміють тієї мови, якою однак володіємо та користуємося ми? Треба перекладати. Адже ж перекладати — це те й саме, що й розповідати, різниця лише у тому, що ми сприймаємо інформацію однією мовою, натомість розповідаємо іншою. Згадаймо, як народжувалися перші перекладачі! Апостоли, які отримали від Бога дар розмовляти всіма мовами, також хотіли донести до інших народів Слово Боже та радісну звістку про пришестя Збавителя!

  1. Перекладач і перекладач художніх текстів – це принципово різні люди?

У кожного перекладача є своя спеціалізація. У сучасному шаленому світі це нормально. Слід усвідомити собі, що володіння мовою та володіння термінологією – це різні речі. Фахову термінологію ми вчимо окремо, й у кожній галузі вона своя. Тому я вважаю, що жодну мову неможливо вивчити, її можна лише вчити та нею користуватися. Але не треба забувати, що багато хто з відомих митців були фахівцями у декількох галузях. Навіть Тарас Шевченко, якого ми з дитинства звикли вважати поетом, був також художником та скульптором, а відомий російський письменник Антон Чехов взагалі працював лікарем. Однак сучасний перекладач мусить володіти рідною та іноземною мовами настільки добре, що перекласти художній текст для нього не є проблемою. До того ж, ніхто не відміняв редакторів, працею яких не можна нехтувати у разі, коли ми хочемо опублікувати дійсно якісний та професійно виважений текст.

  1. Вчитися іноземної мови і вчитися перекладу – поняття тотожні?

Звісно, ні. Звичайна людина вивчає мову для того, щоб вирішувати якісь повсякденні проблеми. Майже всі ми вчимо у школі якусь іноземну мову. Але перекладачами стають одиниці. Чому? Мабуть тому, що мова – це не тільки засіб, це дзеркало наших думок, нашого погляду на світ. Коли ми об’єднуємося в націю, ці всі спільні риси способу сприймання світу перетворюються на нашу національну мову, яка відрізняється від мови інших народів на стільки, на скільки відрізняються наші погляди на світ. Німецький філософ Вільгельм фон Гумбольдт ділив людськість на народи чи нації саме за мовним принципом, оскільки він вважав, що вся творча діяльність народу, а передусім його мова, є проявом національного духу. Щоб навчитися перекладати, звичайна людина  мусить навчитися думати інакше, втілитися в іншу людину та подивитися на світ її очима, тобто перейняти дух іншої нації. Набагато простіше це зробити білінгвам, тобто людям, які з дитинства користуються двома різними мовами, і вже змалку усвідомлюють собі, що, наприклад, батько чи друзі з садочку сприймають та структурують цей світовий хаос інакше, ніж мама чи родина, і щоби спілкуватися з ними, потрібно вміти переключатися з одного способу мислення на інший.

  1. Що у Вашій професії є найскладнішим?

Переклад відрізняється від оригіналу, адже, за Гумбольдтом, слово не є еквівалентом предмету чи явища, яке воно називає, але є еквівалентом нашого враження від цього предмету чи явища. Іноді ми навіть не можемо висловити своїх думок рідню мовою, що вже казати про іноземну! У перекладеному тексті певна частина смислу обов’язково буде втрачена. Але яка саме – вирішує перекладач. І він за це відповідальний. Коли я, наприклад, читаю польські переклади Достоєвського, я не відчуваю того смаку його мови, його стилю, які присутні в оригіналі. Те ж можна сказати й про переклади творів Сенкевича. Бо передати всі відтінки мови оригіналу іншою мовою неможливо. І найскладніше — це зробити це так, щоб у читатача склалося враження, що  він читає саме оригінал.

  1. Є художники, які рівняються на Караваджо, є письменники, які мріють вміти жонглювати словами, як Джеймс Джойс… Чи є загальнообожнювані митці у Вашій справі?

Є люди, які присвячують вивченню мов все життя, які закохуються в іноземні мови та хочуть якомога краще пізнати їх. Чи це Олександр Потебня, чи Като Ломб, чи Людвік Заменгоф, чи Іван Бодуен де Куртене, чи Миколай Баскаков, чи інші відомі та невідомі лінгвісти та мовознавці, перекладачі, філософи – всі вони заслуговують на велику пошану.

  1. Де, над чим і для кого зазвичай працює перекладач в Україні?

Коли я почав працювати в цій галузі, найбільше розчарування, з яким довелося зустрітися – це необхідність постійно перекладати безліч документів. Різні довідки, свідоцтва, митні декларації, статути – це все потрібно нам для вирішення повсякденних справ: хтось народився за кордоном, хтось хоче поїхати за кордон на навчання або на роботу, хтось, навпаки, повернувся з омріяним дипломом, а хтось просто має бізнес з іноземцями. Це все зрозуміло. І нашим обов’язком є допомогти нашим громадянам у цій справі. Але хотілось би, щоб ми все-таки не забували й про художнє слово, про загальні проблеми буття, про кінцеву мету нашого життя. Може тоді ми відсунемо на другий план повсякденність і перестанемо так шалено за неї чіплятися…

  1. Де, над чим і з яким успіхом Ви встигли попрацювати за все професійне життя?

Свої студентські роки я присвятив польській діаспорі свого міста, бо мені не вдалося ані вступити на філологічний факультет, ані поїхати на навчання на Батьківщину. Однак я не відмовився від своєї мрії й продовжував не тільки вдосконалювати знання рідної мови, якою я вважаю не лише польську, але й, звичайно, українську, а також вчити різноманітні іноземні мови – азербайджанську, японську, татарську, арабську, баскійську, естонську, іврит та інші. Це була свого роду боротьба з реальністю за своє призвання, спосіб самоутвердження. На жаль,  боротьба тісно пов’язана з поразками, яких було не мало. Проте були й перемоги.  Я брав участь у різних проектах як усний та письмовий перекладач, перекладав інтернет-сторінки, документи, статті про Католицьку церкву. Одним з найцікавіших проектів були три тижні усного перекладу на фабриці Ікеа в Збоншинку, у західній Польщі. У 2014 році я закінчив навчання та почав займатися створенням свого майбутнього агентства перекладу. Моє професійне життя подовжується!

  1. Які книги в оригіналі – Ваші улюблені?

Майже всі книги я читаю в оригіналі. Але в мене багато зацікавлень. Крім української та польської, найбільш я люблю німецьку, словацьку, французьку, татарську літературу. З захопленням читаю Ремарка, Ніцше, Гюґо, Гаделя Кутуя, Габдуллу Тукая, Ельчина Сафарлі, Достоєвського. Відкриваю для себе також болгарську, турецьку, арабську літератури.

  1. Зараз Ви працюєте над книгою Єжи Жулавського “На срібній планеті” (видавництво “Мендорлі”). Чому українці мусять її прочитати?

Хочу нагадати, що перше видання цієї книги відбулося у 1903 році саме у Львові, тому це частка нашої спільної польсько-української історії. І хоча у ХХ столітті ми все ж побували на Місяці, темпи освоєння космосу залишаються досить низькими. Однак, Жулавський, насамперед,  підіймає іншу проблему. А саме — проблему відірваності людини від рідного дому. У нього постає питання — яким може бути суспільство, в якого нема коріння, нема історії? Але на центральному місці в нього все ж знаходиться людина — її емоції, почуття, спрага знання та жага добробуту. Чи вдалося людині знайти справжній рай на прихованому від нашого погляду  боці Місяця? Порозважаймо разом з Жулавським!

  1. У чому – Ваша найамбітніша професійна мрія?

Моя мрія — реалізувати ідею універсального перекладача. На жаль, вона залишиться недосяжною, бо, як ми знаємо, у світі існує понад 5000 мов, і познайомитися з ними протягом 50-70 років, які мені залишилися, судячи із середньої тривалості людського життя, я вже не встигну. Вважаю, що у найближчі роки слід приділити більше уваги тим мовам, які мені вже більш-менш відомі, а потім намагатися опанувати по одній мові з різних мовних сімей. Бо починати спілкуватися досі невідомою тобі мовою — це неймовірне почуття! І я бажаю кожній людині це відчути.

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *