"Їсти, молитися, кохати" Елізабет Гілберт ВСЛ, 2015

“Їсти, молитися, кохати”
Елізабет Гілберт
ВСЛ, 2015

Ліз, дівчино, наше знайомство було аж надто відвертим. І після всього, сказаного мені, я, либонь, зобов’язана називати тебе найкращою подругою, аж доки зморшки, вино і стреси не зроблять тебе невпізнанною. Твої істерики і тонкий гумор, твоя сором’язлива, обережна хіть, твоя злість і розгубленість змушує мене аплодувати твоїм нервам – так сильно і подумки, як ти аплодувала красивим римським чоловікам.

Я (б) змогла подорожувати так само інтенсивно, як і ти, але ніколи – самотужки і з таким скаженим вантажем. Хіба в тебе не болить хребет від тих важезних розгодованих думок?

Я справді не розумію твоєї трагедії, так само безпробудно не розумію, як і трагедії Великого Гетсбі. Але ти маєш право не розказувати про те довге заточене шило, яке вкололо тебе під ребра, змушуючи бігти суньголов, кидаючи сім’ю, свій спокій і виплачуючи репарації за свою внутрішню війну. Маєш право мовчати чи наполягати на тому, що так зійшлись зорі.

Дивно, але від твого егоїстичного монологу не зводило судомами тіло від роздратування. Я навіть припускаю, що його зміг би витримати більш-менш спокійний чоловік – і автоматично отримати всі козирі для підкорення більш-менш логічної жінки.

Твої, Ліз, три І – цілком притомний маршрут, щоб пізнати себе і при тому не розридатись. Я сама пройшла його тільки на третину, але ти неслабо надихаєш на продовження.

Італія дістає з людей найкраще, змушує вдихнути, видихнути і купити трохи вина. У ній немає ні грама розуміння до поспіху і метушні. Коли ти просиш шпріц і рахунок, тобі кажуть: “Розслабся і випий спокійно”, а інформацію, що заміжня у 25, з посмішкою коментують: “Дарма”… Отримати вищу освіту за 5 років і зробити шалену кар’єру до 30-ти – до біса нудно, як і з’їсти одну страву на обід. І так, ти отримаєш більше ввічливої зневаги, коли неправильно підбереш одяг, ніж коли провально обереш собі чоловіка. Ця країна унікальна, як і ти, подруго. І я безмежно щаслива, що ви порозумілися.

В Індію я обов’язково поїду твоїми слідами. Твоїми маленькими, просвітленими слідами. Якщо я могла почути про Бога, про Всесвіт і про людину щось сильне, просте, справжнє і грандіозне – ти мені це сказала. Твій досвід підсумував вчення сотень релігієзнавців, послідовників буддизму, трансерфінгу реальності і квантової фізики. І якщо всі вони могли б побитися за кілька хвилин дискусії, кожне твоє одкровення без тіні конфлікту вміщає в собі їхні найшаленіші відкриття. І якщо хтось вірить, що поборов себе, скинувши 3 зайвих кілограми і навчившись раз на тиждень дзвонити матері, нехай бодай прочитає про місяці твоєї щоденної внутрішньої бійні.

Але ти можеш бути собі другом. Поблажливим, розуміючим другом, який, опинившись в Індонезії, на райському Балі, дозволить тобі всілякі приємні відхилення від маршруту. Ти і твій друг, Ліз – прекрасні гіди. Мабуть, ви могли б зробити непогану кар’єру в турагентстві чи на Travel Channel, якби у вас обох не смикалася повіка…

Я безмежно поважаю тебе за мужність. Ти відкрита для світу, нових релігій, знань і чоловіків так сміливо, наче жоден з них тебе ніколи не розчаровував.

Твоя книга відвертості “Їсти, молитися кохати” – хороший путівник по видимому і невидимому,психологією жінки і чоловіка, маршрутами несподіваних зізнань, стосунків і просвітлень… Вона – інструкція до мене самої; кількасот грамів паперу, на яких мене, істоту, народжену жінкою, попереджають про всі побічні ефекти усіх моїх бажань і про істинність усіх шляхів, на які я боюся звернути.

Та я зверну, Ліз, обов’язково зверну. Бо тепер маю подругу, яка наважилась – і більше ніколи безцільно не блукала життям…

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *